Пам’ятка для батьків!

Як вберегти дитину від «груп смерті» та депресивних спільнот?

Чому взагалі дітям приходять в голову думки про самогубство і чому вони цікавляться цією темою? Ось уже більше двох років в соцмережах діють спільноти, які закликають підлітків вступити в небезпечну гру, результатом якої має стати самогубство. Лише нещодавно кіберполіція активно почала повідомляти українців по небезпечні «групи смерті». Тому саме зараз – ми Вас хочемо повідомити про те, чому підлітки вступають у ці спільноти і що з цим робити. Як наголошують психологи, першою чергою батькам потрібно звернути увагу на себе й поставити собі декілька запитань. І вже після цього спробувати зрозуміти дитину, яка починає дорослішати. Чому саме підлітки є найбільш вразливою групою? Це вікова особливість: діти відділяються від батьків, для них важливою стає думка колективу. Причому це може бути не надто соціально прийнятна група за нашими мірками. Скоріше навпаки: важлива думка соціально неприйнятних груп, де випивають, палять, роблять якісь дорослі або заборонені досі речі. А батьки відходять на другий план. Підлітки дуже вразливі, бо вони переживають кризовий період, шукають себе, своє місце в житті і відчувають себе подвійно. Дитині здається, що вже вона доросла, нетерпимо ставиться до вказівок, критики. І в цьому її підтримують в таких спільнотах. А ось відповідальність брати діти не готові в цьому віці. Ці діти легко підпадають під вплив якогось «лідера». Є підлітки, які перебувають в групі ризику, бо це діти в яких є чи були непорозуміння з батьками, які не навчилися налагоджувати певні відносини. Це ті діти, які страждають від невиражених емоцій, від того що вони не були прийняті в свій час сім’єю. цькування та переслідування з боку вчителів та ровесників у школі, особистісні життєві трагедії, нерозділене кохання та ін. Так було завжди. І так є не тільки в Україні.

Якщо батьки не вміли налагоджувати стосунки з дітьми змалечку, то в підлітковому віці ці проблеми поглиблюються. І тому діти вступають в соцмережах в такі спільноти: тебе прийняли в щось загадкове, щось «на грані». Це заманливо. А потім вже немає назад шляху, бо їм погрожують, шантажують.

Звідки взагалі береться підліткова схильність до суїциду?

Підліток вже не дитина, але ще не дорослий, та й оточення часто дає йому неоднозначний статус, коли вже дорослу дитину або надмірно обмежують, або перевантажують обов’язками. Схильність до суїциду з’являється не випадково та не раптом. Це може бути наслідком дитячих травм, неблагополучної ситуації у сім’ї, надмірних вимог, деструктивного оточення, особливої ранимості чи невпевненості. Сім’я – найперше, що може бути як джерелом , так і ресурсом їх подолання.

Тобто калічити себе означає для них геройство? Звичайно, частина дітей, яка є в групі ризику готова наносити собі тілесні ушкодження. Бо до 15 років вони жили з величезним почуттям провини. Адже маленька дитина сердитися на батьків не може, а коли щось не так, приймає всю агресію на себе. Якщо так вона сприймала все у 5 років, то в 15 вона готова для таких маніпуляцій. «Виріж собі малюнок на руці - ти будеш героєм. Це важко, а ти зміг». Але насправді ці рани означають, що в душі дитина собі їх уже наносила.

Батьки повинні пам’ятати основне!!!

1. Якщо дитину розуміють, підтримують, вона має хорошу мету у житті… то не так уже і легко вплинути на неї (та довести до самогубства).

2. У благополучних сім’ях, де панують довірливі стосунки, дитина знає, яка вона цінна. Вона розуміє, що героїзм насправді полягає в любові, в прийнятті, терпінні, у розумінні іншого, а не лише себе. Тому найголовніша порада: не будьте байдужими до своїх дітей, навчіться з ними говорити і будувати довірливі стосунки.

3. Неблагополучна ситуація в родині – це не про алкоголізм батьків чи фізичні покарання, а скоріше про емоційну відділенність батьків та неможливість підлітку на них покластися. З різних причин – зайнятості батьків, втоми, стресу або й звички цікавитися більше успіхами у навчанні, а не стосунками з друзями.

4. Тому контакт та турбота – найкраща профілактика. Добре було б особисто бути знайомим з друзями своєї дитини. Відомі випадки, коли підліток вчиняв небезпечні дії «за компанію», а не через власну потребу.

5. Звичайно, актуальна тема контролю інтернет-акаунтів, та скоріш не на базі примусу, а довіри. Якщо підліток захоче щось приховати, йому це вдасться, він вже досить розумний для цього. І батьківські страхи та паніку краще тримати під контролем, щоб цим не примусити дитину відгородитися, захищаючи свої кордони. Повага до внутрішнього світу підлітка, фізичний контакт (обійми, поглажування), щира зацікавленість його життям, здоровий контроль, регулярне спільне спілкування в колі сім’ї – прості речі, що можуть врятувати.

Що робити батькам у випадках коли батьки помітили зміни у поведінці дітей?

Як попередити біду?

  • Я б радила на початку поговорити. Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали палити, вживати алкоголь. Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на них більше звертали уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів»: так діти намагаються привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися її життям.

  • Такі речі треба виявляти всіма доступними способами. Можна подружитися з дітьми в соцмережах, щоб бачити, чим вони цікавляться.

  • Батьки мають звертати увагу на те, що дитина змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з’явилися невідомі порізи. Розширені зіниці, неадекватна поведінка, погана мова, зміна емоційного стану. Це точно батьки мають бачити і це має бути сигналом, що наступним кроком має бути довірлива розмова.

  • Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти втомлено виглядаєш». Навіть якщо дитина нічого не каже – це привід поспостерігати за дитиною, побачити спить вона чи ні.
  • У довірливих стосунках між батьками і дітьми видно і відчутно, коли стаються погані речі. Але часто батьки піддаються паніці. Починають кричати, карати дитину. Як тут діяти?

Якщо мама чи тато в розмові керуються емоціями – в цій ситуації це хибне рішення. Емоції важливі. Але якщо це страх чи злість – то тут вони не порадники.

Ця історія про те, що ні злість, ні страх не є порадником, а є прокурором для батьківської совісті. Після того як ти усвідомиш свою емоцію ти наполовину вирішив проблему з підлітком.

Захищати треба з розумом!!!

Повторюсь: захищати дітей потрібно, вчити обережності у соцмережах - життєво необхідно.

Аби лише це відбувалося без панічних хвиль. Бо, на моє переконання, шкоди від такого подання теми суттєво більше. Багато дітей дізналися про "небезпечні групи" саме зі ЗМІ, які ретранслювали "стурбовані" прес-релізи кіберполіції та СБУ, і побігли дивитися: що ж воно таке?

Оскільки тема набула розголосу, я запитала у старшокласників нашої школи, чи знають вони про так звані «групи смерті « із соціальних мереж. Деякі учні без остраху зауважують, що про таке чули, в школі між собою про це говорять, однак всерйоз не сприймають, навпаки, обурюються, мовляв, «мені що, робити нема чого».

Що ж робити батькам?

Відповідь на це питання дуже проста: робити те, що зазвичай відповідальні батьки роблять у стосунках зі своїми дітьми. Спілкуватися з підлітками, чути їх, не "ламати" маленьку людину, не відгороджуватися від неї "невідкладними справами", поважати особистість.

«Неформальні субкультури (готи, емо тощо) були завжди, підлітки потрапляли туди найчастіше. І в секти різні, і суїциди були також… Сьогодні підлітки — нове покоління Z. Це діти, котрі народилися після 2000 року. Їхня особливість в тому, що вони ростуть в інтенсивному інформаційному потоці. В психологічну науку можна вводити нове поняття «цифрового мислення». Воно в них фрагментарне, я би сказала «кліпове», конкретне. Це покоління гаджетів і нових технологій. Вони одночасно можуть говорити по телефону, грати в гру і слухати маму. І так і буде. Прогрес не зупиниться, і виживе той, хто зуміє в ньому адаптуватися. І коли мої колеги-психологи радять відучити дітей від гаджетів, замінивши їх реальністю, вони не зовсім мають рацію, недооцінюють всю складність ситуації. Змоделювати в реальності такі заняття, котрі будуть викликати такий викид адреналіну, як у віртуальній грі, просто неможливо. Це щось по типу, як стрибати з парашутом. Це нереально, неможливо і, навіть, якщо це й робити щодня, то все одно настане адаптація і потрібен буде новий екстрім».

Але це не означає, що дитині не потрібно показувати інше життя і не привчати її до нього. Але акцент потрібно зробити на слові «привчати» — змалечку, щодня, бажано, своїм прикладом. Дитина буде знати, що є дві реальності — віртуальна і реальна. Але якщо батьки не робили цього з раннього дитинства, то у підлітковому віці вже трохи й запізно. Тож незважаючи на те, яке століття чи тисячоліття надворі, дітьми потрібно займатися. До них треба прислухатися. Діти мають батькам довіряти, а не боятися їх. Коли дитина йде в якісь групи, компанії і неважливо в реальні чи в соцмережах? Тоді, коли вона хоче, щоб її зрозуміли. Тоді, коли вона хоче до когось приєднатися. Бо навіть клітинка не може сама: вона постійно ділиться, а людина тим паче не може. І для того, щоб підлітки не приєднувалися в «Сині кити», інші групи їм треба дати відчуття «несамотності», а краще «дужепотрібності» і любові.

З дитиною треба забути, що ти крутий дорослий або дуже зайнятий справами і грошима, піти з нею у кіно, на фільм, котрий вона сама хоче, і просто душевно провести час разом. Не «відкуплятися» від дитини грошима, купляючи всі найновіші речі, гаджети і забаганки. А потім дивуватися: «У тебе ж все є, чого ж тобі не вистачає?». Жодна річ не замінить емоцію, тепло і душевне спілкування. На жаль, найчастіше наркозалежними і членами таких груп, як «Сині кити» стають діти з благополучних сімей. Намагаються заглушити емоційну пустку, яка виникає, коли батьки зайняті грошима, статусами і атрибутами багатства і влади.

Сучасне суспільство – це такий собі “супермаркет самотності”, де людина може мати величезні можливості комунікації, візуалізації та задоволення будь-яких потреб, не залишаючи своєї зони комфорту. А сучасні підлітки просто стали заручниками таких “спокус” й поступово втратили здатність звичайного спілкування та розуміння один одного.

Соцмережі та Інтернет для них замінили батьків (які втрачають відчуття часу в гонитві за можливістю заробити грошей), друзів (які не здатні зрозуміти та поділитись своїм особистим) та вчителів (які сьогодні не є головним та авторитетним джерелом інформації). Ось цю “самотність” й використовують для зомбування молоді та нав’язуванням їм певних “моделей поведінки” злочинці або навіть цілі корпорації.

Пам’ятку розробила заступник директора з виховної роботи:

Свердлюк А.О.

Кiлькiсть переглядiв: 0